Уже не ті...

  Коли ти знов на самоті,

  так хочеться ,щоб дощ змивав із тебе  все .
  Tвої еомоції, твої думки,

  а подих вітру все з собою віднесе.

  Щоб він змивав з  паперу всі твоі слова

  і виривав по черзі все із твого серця
  Зізнайся  , у середині давно лише імла

  й не залишилось жодного прозорого озерця.
  Tвооє яскраве сонце вже не світить.

  Ти зберігаєш в серці лиш похмурі дні.

  Так глибоко ,що жоден навіть не помітить,

  що ти давно так плачеш уві сні.

  Давай !Літай землею легко білий  птах!

  І посміхайся щиро!

  А у душі тримай на прив'язі свій страх.

  Тебе ж твоє створіння страху вже скорило.

  Тримай, не відпускай з своїх очей ти блиску.

  Тепер це все, що не загасло.

  Не відчувай від темряви навколо тиску,

  але завжди цієї темряви так мало.

  Вона поглине, заховає

  від світла сльози на щоці.

  А все ж, ніщо вже не тримає.

  Все ті ж обличчя, але емоції уже не ті.